— Я чую кудахтання, і вогненні очі переміщаються вліво.

Я глянув на фреску і теж побачив палаючі очі і почув дивний звук.

— Це може бути яка завгодно з живих істот, — зауважив Люк.

Кіт рушив до полиць за стійкою і потягнув лапу вгору, де на стіні висіла дивна зброя, переливаючись і зміщуючись в тіні. Він зняв цю штуку і штовхнув її по стійці. Вона ковзнула по поверхні, зупинившись перед Люком.

— У такий момент в руці добре мати булатний меч — ось що я можу сказати.

Люк розсміявся, але я зачаровано втупився на цей пристрій, який виглядав так, немов його зробили з крил метеликів і згорнутого спіраллю місячного світла.

І тут я знову почув кудахтання.

— Не стій тут просто, сповнений глибоких дум! — Кинув Кіт, осушуючи стакан від Шалтая і знову зникнувши.

Як і раніше посміхаючись, Люк простягнув свою кружку наповнити по новій. А я стояв, сповнений глибоких дум. Застосований мною для знищення Брандашмига метод заклинання змінив хід моїх думок. У послідувалу за цим недовгу мить у мене в голові, здається, почало прояснюватися. Я відніс це на рахунок недавно баченого мною образу Логруса. І тому знову викликав його.

Знак виник переді мною, ширяючи в повітрі. Я затримав його, і просто дивився на нього. Здавалося, в моїй голові знову задув холодний вітер. Осколки пам"яті притягувалися один до одного, збираючись в цільну тканину, наділену розумінням. Ну, звичайно…

Кудахтання стало голосніше, і я побачив пливучу серед віддалених дерев тінь Бармаглота, з очима, схожими на сигнальні вогні і з безліччю гострих граней, призначених для кусання і хапання.

Але це не мало жодного значення. Бо я зрозумів тепер, що відбувається, хто відповідає за це, як і чому.

Я зігнувся, нахилившись додолу, так що трохи зачепив кісточками пальців носок правого чобота.

— Люк, — звернувся я. — У нас є одна проблема.

Він відвернувся від стійки і глянув на мене.

— У чому справа? — Запитав він.

Ті, в чиїх жилах тече кров Амбера, здатні на приголомшливі силові атракціони. Але серед своїх ця якість взаємно анулюється. Отже, до таких справ потрібен виключно правильний підхід, якщо ти взагалі має намір вдаватися до них…

Я зметнув свій кулак від самої підлоги з усією силою, яку тільки міг у нього вкласти, і завдав Люку такий удар в щелепу, що мого друга підняло над підлогою, перевернуло і відправило на зламаний від цього стіл, але не зупинило. Люк продовжував ковзати на спині в інший кінець бару, де він і зупинився нарешті, весь пом"ятий, біля ніг тихого джентльмена вікторіанського виду, який впустив кисть і швидко відсахнувся в сторону, коли Люк загальмував в його ногах. Я підняв лівою рукою бокал і вилив його вміст на правий кулак, в якому з усіх відчуттів залишилося тільки таке, ніби я врізав їм по горі. Як тільки я все виконав, світло померкло і настала мить цілковитої тиші.

Потім я бухнув кухлем по стійці.

Приміщення вибрало саме цей момент, щоб здригнутися, ніби напередодні землетрусу. З полиці впали дві пляшки, захиталася лампа, кудахтання стало слабіше. Я глянув ліворуч і побачив, що моторошна тінь Бармаглота відступила дещо у глушину. Більше того, намальована частина перспективи тепер простягнулася набагато далі в нормальний простір і, схоже, продовжувала наступати в цьому напрямку, перетворюючи тривимірний простір в площинну нерухомість. Судячи по звуках, Бармаглот тепер віддалявся наліво, поспішаючи обігнати просування перспективи. Круть, Верть, Додо і Жабеня взялися пакувати свої інструменти.