Я розвернув коня і вп’явся шпорами йому в боки. Спустившись з гори, я повернув праворуч, напереріз фургонам. Не проїхав я і трьохсот ярдів у цьому напрямку, як побачив сліди коліс і підкованих волів. Сліди свідчили, що фургонів було вісім і при них кілька сотень худоби.

Тоді я зрозумів, що зулуси йшли слідами попереднього обозу, що належав, можливо, бурам-переселенцям.

Оскільки сліди йшли в потрібному мені напрямку, я тримався їх і за чверть милі побачив табір і мої фургони, що спускалися до нього.

За п’ять хвилин я вже був там.

Бури стояли поза табором, стежачи за наближенням моїх фургонів. Я гукнув їм, і вони обернулися до мене. Я впізнав Ганса Бота, з яким був знайомий у Капштадті.

— Як справи, містере Боте? — звернувся я до нього. Він поглянув на мене і крикнув:

— Ходи-но сюди, жінко. Ось приїхав Аллан Квотермейн. Як життя, хеєре⁶Квотермейне, і що нового в Кастабрі?

— У мене є новина, — серйозно вимовив я, — загін зулусів переслідує вас і перебуває за дві милі звідси. Я це знаю добре, оскільки щойно вбив двох їхніх воїнів.

Я показав йому розряджену рушницю.

Усі завмерли. Я бачив, як зблідли засмаглі обличчя чоловіків. Пролунали зойки жінок, а діти притулилися до матерів.

— Боже! — вигукнув Ганс Бот, — це, мабуть, загін племені утетва, який послав Дінгаан проти басутосів. Він не міг продертися через болота і, боячись повертатися додому, пішов на північ, щоб з’єднатися з Моселекатсе.

— Укріплювати табір! Тікати!.. — пролунали вигуки.

Тут підійшли мої фургони. Індаба-Зімбі сидів на козлах переднього фургона, загорнувшись у ковдру. Я гукнув його і повідомив новину.

— Погано, Макумазане, — сказав він. — Завтра вранці бурів уб’ють і весь табір буде зітертий з лиця землі. Зулуси нападуть на світанку.

— Не каркай, білоголова вороно! — зупинив я його, хоча усвідомлював справедливість його слів.

Справді, чи могло встояти слабке укріплення з десяти фургонів проти двох з лишком тисяч найхоробріших воїнів?

— Макумазане, чи цього разу дослухаєшся ти моєї поради? — перервав мої думки Індаба-Зімбі.

— Якої?

— Облиш свої фургони, сідай на коня й тікаймо якнайшвидше. Зулуси не будуть нас переслідувати, оскільки вони нападуть на бурів.

— Так чинять тільки боягузи, — заперечив я. — Я не покину білих людей, і якщо мені судилося померти разом із ними, я помру.