Він пішов.
За кілька днів батько взяв мене за руку і повів у спальню моєї матері. Мертва, вона лежала в домовині з квітами в руках, а вздовж стін, на трьох маленьких ліжечках, завмерли тіла трьох моїх братів. Хоча мені було моторошно, та я, за наказом батька, поцілував їх усіх.
Далі я згадую тільки постаті чорних людей, які відносили на цвинтар важкі ноші…
Потім пам’ять малює мені картину розбурханого моря і величезний корабель; після своєї страшної втрати батько вирішив емігрувати до Південної Африки і зайнятися місіонерською діяльністю.
Серед диких кафрів2, там, де тепер стоїть містечко Кердок, минули роки мого дитинства і ранньої юності. У двадцять років я говорив голландською та кількома кафрськими говірками і навряд чи хто-небудь краще за мене знав традиції і звичаї Південної Африки. Я зробився найкращим стрільцем і чудовим наїзником. Хоча я був невисокий і худий, але не знав утоми і вмів переносити всілякі незгоди. Навіть лютий зулус3із гвардії короля Чаки4не міг змагатися зі мною у витривалості.
Мій батько передавав мені всі свої знання протягом довгих вечорів, проведених нами на веранді нашого будинку, звідки виднілася маленька сіра церква та хрести могил.
На веранді мій батько і помер. Він довго нездужав і ввечері напередодні своєї смерті, коли я збирався на розшуки конокрадів-кафрів, сказав мені:
— Чи пам’ятаєш ти, Аллане, містера Керсона і маленьку Стеллу? Мені вже не доведеться побачити їх. Але, Аллане, я передбачаю, що з тобою мають статися дивні речі… Ти побачиш обох, і тоді передай їм мою любов. Хай благословить тебе Господь, мій сину! Я сподіваюся, що ти житимеш добре і щасливо й іноді згадуватимеш старого батька!..
Я приписав цю розмову нападу меланхолії, від якої іноді страждав батько, і вирушив в нічну експедицію, оскільки ніч для мене була все одно, що день; недарма охрестили мене тубільці “Макумазан”, що означає “Той, що спить з одним розплющеним оком”.
Повертаючись додому з першим промінням світанкового сонця, я здалеку помітив постать батька, який сидів у своєму кріслі на веранді. Я подумав, що він заснув… Він заснув, справді, але вічним сном людини, яка жила з Богом у серці…
РОЗДІЛ II
Після смерті батька я надумав здійснити давню мрію і відвідати країни, відомі тепер під назвою Трансваалю, або Вільних земель, і проникнути якомога далі на північ Африки. Це був надзвичайно ризикований намір, але я був самотній і мене охоплювала жага пригод, які, врешті-решт, стануть, можливо, причиною моєї смерті, хоча я вже старий і немічний. З усього нашого майна я залишив лише два фургони і запряжених волів. Інше я продав і на виручені гроші купив товару для обміну, рушниці та провізію. Побачивши ці рушниці, сучасний мандрівник неодмінно розсміявся б, але вони добре прислужилися мені. Я взяв із собою шістьох кафрів і трьох добрих коней. Серед кафрів був такий собі Індаба-Зімбі, що означає “Залізний язик”. Він дістав це прізвисько за свій пронизливий голос і чудове красномовство. Він вважався чаклуном і одного разу сказав мені, де я можу знайти усіх зниклих волів. Якось, за найвинятковіших обставин, про які я колись розкажу, якщо старість не затьмарить мого розуму, я врятував життя Індаба-Зімбі, і наступного дня першою особою, яку я побачив, був урятований чаклун.
— Як справи, Макумазане? — запитав він мене, доброзичливо хитаючи білим завитком своєї чуприни. — Я хочу спробувати вашої християнської релігії, тому що моя мені здається недоброю відучора, коли мене хотіли вбити дурні, а ти врятував мене.
Минув рік відтоді, як Індаба-Зімбі оселився у нас, коли прийшли посли від одного кафрського племені просити великого чаклуна повернутися і жити з ними.
Слухаючи їх, Індаба-Зімбі згрібав ногою пісок у маленьку купку. Коли ж вони закінчили, він сказав їм, показуючи на купку піску:
— Ось ваше плем’я тепер.
Потім він підвів ногу і п’ятою зрівняв купку.
— І ось що буде з вашим плем’ям, — додав він, — коли мине три місяці!
Через три місяці це плем’я знищили зулуси.
Коли я остаточно зібрався у свою експедицію, я зайшов до Індаба-Зімбі, щоб попрощатися з ним. Я застав його за згортанням у вовняні ковдри ліків, асегаїв5та різних дрібниць.
akniga