Але Ібрагім перебив його.

— Спочатку чай, а потім розмова, — наполягав він. — Ви не можете прийти в дім і не випити чаю. Не хвилюйтеся, дасть Бог, ви отримаєте те, що хочете.

«Що він за чоловік?» — подумав Халіль. Цей ватажок банди такий люб’язний. Він зробив ковток гарячого чаю, перш ніж продовжити.

— Дядьку Ібрагіме, я прийшов до вас, щоб попросити про послугу, яка назавжди зробить мене вашим боржником. Той хлопець, Салама...

Ібрагім знову перебив його:

— Я чув про те, що сталося, і ваше прохання буде виконане з волі Аллаха.

— Ви знаєте, це честь дівчини, — мовив Халіль. — Я маю на увазі, я не знаю, що сказати.

Охоплений емоціями, Халіль замовк. Ібрагім поплескав його по руці.

— Я знаю, — сказав він. —Клянуся Богом, моє серце відкрите до вас і вашого батька. Хай Аллах покарає гнобителя.

Він зупинився на мить.

— Дивись, Халілю. Бачиш мою дочку, Фаріду? Я не стерплю, якщо хтось торкнеться волосся на її голові. Я знаю, що ти хочеш. — Він кинув на Халіля пронизливий погляд. — А твоя сестра, Закія, схожа на мою доньку.

Халіль відчув, як по його тілу пробігло тремтіння — чоловік тепер підійшов до суті справи.

— Клянуся всемогутнім Аллахом, мені шкода вас і вашого батька, — сказав Ібрагім. — Той праведник ніколи не кривдив і душі. А тоді Салама Абу Саїд йде й робить щось подібне?

Халіля огорнуло полегшення — чоловік зрозумів повністю суть слів. Він запитав його, що, на його думку, слід зробити.

— Ми не можемо бути поруч із Закією, — відповів Ібрагім. — Нехай Аллах покарає того, хто заподіяв їй біль. Щодо Салами... Щодо Салами, нам доведеться розібратися з ним інакше.

— Ваша правда, дядьку Ібрагіме, — сказав Халіль. — Зосередьмося на Саламі. Але ми не знаємо, куди він подівся. Він уже тиждень ховається й тільки Аллах знає де він.

— Куди б він міг подітися? — кинув Ібрагім. — Він повинен бути зі своїми родичами. Або в Кафр-Сакр, або в аш-Шарафі, поблизу Абу Кабір.

— То як нам добутися до нього? — запитав Халіль.

Ібрагім усміхнувся.

— Залиште це дядькові Ібрагіму.