Закі йшов по головній дорозі, що тягнулася від мечеті до сільського путівця. Щодня він мав звичку робити гак ліворуч. Чоловік проходив повз водяне колесо, а потім біля мосту, що вів до села ас-Саїда на протилежному березі, він повертав назад, повз крамничку Халіля, поки не доходив до іншого мосту, що веде до маєтку мера. Під час цієї прогулянки він уважно оглядав село й спостерігав за тим, що відбувалося. Але сьогодні Закі не відчував бажання розглядати чи спостерігати за чимось. Наче повід вислизнув з його рук. Він помітив, що магазин Халіля зачинений, а його тітка Нафіса замкнула двері. Біля каналу нікого не було. Він довго стояв під явором, що отінював водяне колесо й зітхав. Йому було шістнадцять років, коли мати сказала:
— Боже мій, Закі, ви всі дорослі. Ти тепер чоловік. Чому ти не хочеш зробити свою маму щасливою?
— Я не готовий до шлюбу, мамо, ще рано.
— Який шлюб, хлопче? Я щось казала про шлюб? Я про гостей.
— Які гості, мамо?
— Чи не хочеш ти трохи виправитися й запросити до нас додому одного чи двох гостей?
— Ми благословенні з моїм батьком на це, мамо.
— Який це має стосунок до твого старого батька? Де твої гості?
— Ви просите мене забрати гостей з сільського путівця?
— А чом би й ні? Якщо хтось привітається, проси його й присягни своїм життям, що він повинен завітати до нас, а потім приведи його додому або до сіри. Скажи йому, ласкаво просимо до нас у гості. Візьми його віслюка, припни та нагодуй тварину. Тоді підійди до своєї мами і скажи їй: «Уставай, мамо, і пригости гостя». Навіть якщо це станеться о десятій годині ночі. Це був би щасливий день. Якби це трапилося, ти б мене так потішив, Закі, і я б знала, що ти тепер справжній чоловік.
Це був його перший урок щедрої гостинності, і він кілька разів випробовував свою матір, перевіряючи, чи дотримає вона свого слова. Вона його ніколи не розчаровувала. Він пішов назад до села, пройшов три будинки й дістався до сіри. Закі все ще проклинав той день, коли деякі темні люди побудували свої будинки навпроти неї, закривши її від людських очей. Коли він був молодшим, люди часто бачили, як він вітав перехожих на сільському путівці. Раніше приміщення сіри було відчинене вдень і вночі, приймаючи відвідувачів і мандрівників, що заблукали вночі зі втомленими кіньми. Як далеко ми відійшли від старих добрих часів... Не залишилося нікого, хто б знав, коли була побудована сіра й чому їй дали таку назву, але вона була там із дитинства, і була там усе життя його батька та його тітки Зейнаб і її чоловіка хаджа Мансура. Кажуть, що сіра побудована в епоху Кассима, коли він із родиною оселився в цій місцевості й заснував село. Це означало, що будівля була така ж стара, як і село Кассим, і що Кассим поселився з родиною в цьому місці лише за умови, що буде місце для прийому відвідувачів. Сіра й мечеть були двома визначними пам’ятками села, такою собі окрасою місцевості. Жителі сусідніх сіл приходили, щоб здійснити п’ятничну молитву та відсвяткувати визначні події в мечеті. Потім вони селилися в приміщенні сіри. А благословенна п’ятниця не була б повною без спільної молитви та обіду. Без сумніву, приміщення сіри було найважливішим в усій окрузі — центром для гостей, незнайомців і поетів, світських і релігійних людей. Це був і гостьовий будинок, і зала для заходів. Потім, із плином часу, сіра почала руйнуватися, так само, як почала тріскатися стіна мечеті. Подивіться, до чого дійшло. Кому він міг поскаржитися на свої страждання? Глибоко всередині в нього поселилися слова, які він хотів вилити Богові, проте вони застрягли в горлі. Господи, допоможи нам позбутися ненависті та гніву. Потім він увійшов у сіру.
Халіль прямував через поля до села Салех, до «синів Салеха». Він не пішов сільським путівцем уздовж каналу, адже ця дорога ніколи не була безлюдною, навіть уночі, і чоловік не хотів, щоб його хтось бачив. Попереду простягалося рівне, оповите зірками небо, але його очі були зосереджені лише на одній меті: будинку Ібрагіма Абу Заїда на далекому краю села. Ібрагім був чужинцем, що прибув сюди ще до народження Халіля. Він ніколи нікого не відвідував, якщо не мав якоїсь конкретної мети. Жителі села нічого не знали ні про його родину, ні звідки він узявся. Але з часом дізналися, що він торгує наркотиками й очолює банду. Ще з дитинства Халіль чув, що Ібрагім Абу Заїд був тим, хто організував інцидент із Назлет Ельван. Люди казали, що саме він зібрав членів банди й призначив кожному певну роль в операції, водночас сам залишився осторонь подій. Коли поліція штурмом увірвалася в його будинок і розпочалося розслідування, на основі незаперечних доказів було зрозуміло, що власник будинку в ніч події не виходив з дому. У той день, як Халіль уперше відкрив свою крамницю, батько рішуче попередив, щоб він ніколи не ходив до Ібрагіма й не мав із ним справ, якщо на це не було законної причини. «Гашиш та інша нечистота, яку вони нюхають, заборонені». Але ось зараз, незважаючи на попередження батька, власними ногами він йшов до Ібрагіма, щоб попросити про допомогу. До кого ще можна звернутись? Де ще можна шукати допомоги щодо того, що скоїв Салама? Він заплямував честь сестри Халіля й знищив її. Учинки Салами, мабуть, були засновані на тому, що він був одним із жителів Кассима. Сини Кассима вважали, що вони вершки суспільства й що Аллах створив їх з іншого пороху, ніж жителів Нижнього Єгипту. Сам Салама був бідним і знедоленим — у нього не було ні землі, ні корів, ні овець — він заробляв на життя сільськогосподарською працею. Але однаково ходив по селу, задираючи носа, бо був одним із жителів Кассима. Як він міг напасти на сестру Халіля? Чому вона не чинила йому опір? Чому вона не покликала на допомогу? Якби вона це зробила, було б доведено, що він хотів її зґвалтувати. Але все, що трапилося, проходило без жодного галасу. Ніхто б про це не дізнався, але цю новину рознесли по селу. Чи може бути, що його молодша сестра — сором’язлива й недосвідчена дівчина — навела це на себе? Салама — той бідний і знедолений хлопець — мабуть, побачив, що вона була дівчиною з Нижнього Єгипту, чия честь не варта того, щоб її берегти. Його погляд упав на будинок Ібрагіма, він хотів лише одного — помсти. Якби тільки він міг торкнутися до Салами, він би випив його кров. Але як до нього доторкнутись? По дорозі до села Салех Халіль кілька разів зупинявся, прислухаючись, чи не шелестить щось між очеретами. «Може, то вовк чи лисиця», — промовив він до себе й рушив далі, намацуючи ціпком темну дорогу.
Ібрагім Абу Заїд збирався на нічну молитву. Але коли донька підбігла зі сльозами, він зупинився й полишив свої справи.
— Фарідо, що сталося? — запитав Ібрагім. Дівчинка сильно ридала й не могла відповісти. Ібрагім — той чоловік, кого люди називали «вбивцею» і який сказав би про себе, що його «серце зачерствіло під гнітом проблем», — не міг бачити сльози своєї дитини. Йому так стало її шкода, що серце затріпотіло в грудях. Його старші діти були дорослими чоловіками з вусами. Але ця худорлява дівчинка, дарована йому Богом «на старість» від другого шлюбу, була окрасою його ока. «Сідай поруч», — сказав він. Заходячись сльозами, Фаріда розповіла йому, що мати вдарила її мітлою, бо вона гралася з хлопчиками.
— Нічого, люба, — сказав він, поплескавши дівчинку по спині. Він покликав маму Фаріди, а та стверджувала, що дівчинка виросла і їй давно треба припинити гратися з хлопчаками. Ібрагім залагодив непорозуміння між ними й підморгнув дружині, перш ніж вона пішла, кинувши на неї погляд, який означав: «Не будь такою суворою. Наша дівчинка ще дитина». Фаріда витерла сльози й сказала йому, що в приймальній на нього чекає чоловік на ім’я Халіль Абу Раді, і це змусило його посміхнутися. Він був задоволений собою і своїми здогадками. Халіль, житель Нижнього Єгипту, прийшов до нього. Це добре. З тих пір, як до нього дійшли чутки, він зрозумів, що народ із Нижнього Єгипту неминуче буде просити його про допомогу. Кого б ще вони попросили допомогти їм протистояти жителям Кассима? Жителі з Нижнього Єгипту були миролюбним народом, який піклувався лише про бізнес, накопичення грошей та оранку. Вони ніколи не просили Аллаха про захист, і вони не могли протистояти жителям Кассима. Ніхто не міг обійтися без його послуг — він був прибульцем, новоприбулим, що прийшов у цю землю здалеку. Молодечі роки Ібрагім провів у Палестині, де працював пресувальником одягу для євреїв у Тель-Авіві, і мав взаємини з британськими таборами в районі Суецького каналу, іноді продавав гашиш їхнім солдатам, а іноді грабував їхню армію. Коли він прийшов у цей район, усі проігнорували новоприбулого — і сини Салеха, і сини Кассима. Проте всі вони шукали його допомоги. Вони не могли жити без нього. Ібрагім сказав Фаріді попросити гостя зачекати на нього, поки він завершить вечірню молитву. Перед тим, як виходити, він зупинив її:
— Запропонуй йому чаю, Фарідо.
Господар обійстя радо обійняв Халіля.
— Яка це насолода. Ваша присутність тут дуже цінна, пане Халілю. Ласкаво просимо вас до нашого обійстя!
Халіль розпочав розмову.
— Я прийшов до вас, дядьку Ібрагіме, просити про одну послугу.
akniga