Люк знизав плечима.

– Ти вивчишся на вчителя? – спитала я. Я не могла цього собі уявити. Вчителі були дуже поважні люди. Люк був просто Люк.

– Ага, – відповів він.

Люк сутулився, але цього разу батько на наказав йому випрямитися. Метт теж сутулився, але не так старанно, як Люк, він не скрючувався, тому, супроти Люка, завжди сидів досить прямо.

– Йому дуже пощастило, – промовила мама. Намагаючись приховати свою непристойну гордість і радість, вона сказала це майже сердито. Вона подавала на стіл: свинину від Тедвортса, картоплю, моркву і квасолю з ферми Келвіна Пая, пюре з яблук, що виросли в старезному пошарпаному садку місіс Джейні. – Не кожному дістається така можливість. Не кожному, що не кажи. Ось, Бо, тримай свою вечерю. І будь чемна. Не бався з їжею.

– Коли ти їдеш? – запитав Метт. – І куди? В Торонто?

– Ага. В кінці вересня.

Бо набрала в долоню стручкової квасолі й, мугикаючи, притисла її до грудей.

– Це ж тобі, мабуть, потрібен костюм, – звернулась мама до Люка. Вона глянула на батька. – Потрібен йому костюм?

– Не знаю, – відповів той.

– Ви маєте купити йому костюм, – сказав Метт. – Йому дуже личитиме.

Люк тільки пирхнув. Попри їхні відмінності й те, що Люк завжди втрапляв у халепу, а Метт – ніколи, між ними рідко виникало справжнє тертя. Вони обидва належали до людей, яких називають товстошкірими. А ще більшість часу, як на мене, жили в різних світах, так що зіштовхувалися нечасто. Разом з тим, коли-не-коли вони таки билися, і тоді всі емоції, які не мали б виходити на яв узагалі, виринали всі водночас, порушуючи одинадцяту заповідь. З якихось причин самі бійки, здавалось, не суперечили правилам – може, батьки вважали їх нормальною поведінкою дорослих чоловіків, мотивуючи це тим, що якби Господь не хотів, щоб вони билися, то не дав би їм кулаків. Однак одного разу, в запалі, цілячи Меттові в голову й промахнувшись, Люк вгатив кулаком в одвірок і вигукнув: «Чорт! Сучий ти син!» і йому тиждень заборонили заходити в їдальню й тому доводилося їсти на кухні навстоячки.

Лише мене їхні бійки по-справжньому засмучували. Метт був швидший, але Люк – куди сильніший, тож я страшенно боялася, що одного разу його потужний удар поцілить і вб’є Метта. Я кричала їм припинити, і мої крики так дратували батьків, що часто саме мене відправляли до кімнати.

– Що йому знадобиться, – промовив батько, все ще зважуючи питання костюма, – так це валіза.

– Ох, – вихопилось у мами. Порційна ложка зупинилась над мискою картоплі. – Валіза, – додала вона. – Так.

Я бачила, як на мить її обличчя завмерло. Я припинила крутити ножа і з тривогою на неї дивилася. Думаю, аж до того моменту вона не усвідомлювала, що Люк поїде з дому.

Бо співала своїй квасольці, ніжно колихаючи її, притулену до плеча.

– Квасоля, соля, соля, – мугикала вона. – Соля, соля, солинка.

– Поклади її, Бо, – неуважливо наказала мама, все ще тримаючи порційну ложку занесеною. – Її треба їсти. Поклади, і я тобі її поріжу2.

Бо здавалась наляканою. Вона завищала і пристрасно притисла квасолю до грудей.