В Альошки швидко забилося серце.
— Ні… я не злякаюсь!
Силін знизав плечима:
— Ну, залишайся, будеш при мені для доручень…
Так Альошка став зв"язковим.
Незабаром він уже бігав по нічному Херсону, який, здавалось, причаївся, розносив по заводах записки Силіна. Хлопець побував на Забалці, на верфях —і скрізь бачив одне й те саме: формувалися загони робітників і, озброєні чим попало — гвинтівками, мисливськими берданками, вінчестерами і навіть старими шомпольними рушницями часів турецької війни, — йшли в ніч, у темряву, на вихідні рубежі повстання, що мало незабаром початися. І було радісно відчувати себе серед цих людей учасником подій, що незабаром мали відбутися.
Одне затьмарювало Альошчину радість: в нього не було зброї, а попросити у Силіна не траплялося нагоди…
ПОЧАТОК
Повертаючись з верфей Вадона, Альошка мало не напоровся на німців.
Загін чоловік з тридцяти крокував вулицею Говарда. Ховаючись у тіні будинків, Альошка пішов слідом за ними.
Німці звернули на Суворовську і попрямували туди, де білів двоповерховий будинок міського поштамту.
«Пошту йдуть займати», зрозумів Альошка.
В кінці вулиці, трохи навскоси від пошти, виднівся невеликий пустир, завалений будівельним сміттям.
Сховавшись за купою щебеню, Альошка бачив, як німці зламали широкі, тристулкові двері пошти і увійшли всередину. На вулиці залишилися патрулі, чоловік п"ять. Ґратчасті вікна першого поверху освітилися.
Повернувшись до Спілки, Альошка розповів про бачене Силіну. Той нахмурився:
— Це точно?
— Точно!
— А у Вадона був?
— Авжеж. Звеліли передати, що все зроблять і про Забалку щоб не турбувався: буде, як умовлено.
— Гаразд. А як ти до поштамту потрапив, це начебто не по дорозі?
akniga