Тепер, коли ця книга надрукована і скоро розійдеться світом, я ясно бачу її вади як щодо стилю, так і щодо змісту. Я тільки можу сказати, що книжка не претендує бути вичерпним звітом про все, що ми бачили і здійснили. Мені дуже хотілося б докладніше зупинитися багато на чому, пов’язаному з нашою подорожжю в Країну Кукуанів, про що я лише мимохідь згадую, як от: розказати про зібрані мною легенди, про кольчуги, які врятували нас від смерті у грандіозній битві при Луу, а також про Мовчазних, або Колосів, при вході в сталактитову печеру. Якби я дав волю своїм бажанням, я б розказав докладніше про відмінності між зулуським і кубанським діалектами, які дають матеріал для серйозних роздумів. І присвятив би декілька сторінок флорі й фауні цієї дивовижної країни [1]. Є ще одна надзвичайно цікава тема, якої я торкнувся лише побіжно. Йдеться про чудову організацію збройних сил цієї країни, яка, на мою думку, значно перевершує впроваджену королем Чакою[2] в Країні Зулусів. Вона забезпечує швидку мобілізацію військ без застосування системи примусового безшлюб’я[3]. І нарешті, я лише мимохідь згадав про сімейні звичаї кукуанів, надзвичайно цікаві, а також про їхнє мистецтво плавки і зварювання металів. Це мистецтво вони довели до досконалості, прекрасним зразком якої є їхні толли — важкі металеві ножі з майстерно привареними лезами з чудової сталі.

Порадившись з сером Генрі Куртісом і капітаном Гудом, я вирішив описати просто і невибагливо тільки наші пригоди, а про все інше поговорити при нагоді, якщо, природно, вона з’явиться. Я охоче поділюся усім, що знаю, з усіма, хто цим зацікавиться.

Тепер залишилося лише попрохати читача вибачити мені мій недолугий стиль. Адже я більше звик мати справу з рушницею, а отже, не можу претендувати на вишукані літературні пишноти, вибагливість викладу, що зазвичай характерні для романів, які я іноді люблю перечитувати.

Можливо, усі ці пишноти стилю є окрасою для поціновувача, але, на жаль, я зовсім не володію цим мистецтвом.

Щиро кажучи, я вважаю, що книги, написані простою і дохідливою мовою, справляють найсильніше враження і їх легше зрозуміти. Втім, мені якось незручно виказувати свою думку із цього приводу. “Гострий спис, — каже кукуанське прислів’я, — не потрібно точити”. Отже, хочу сподіватися, що правдиву розповідь, якою б дивною вона не здавалася, не потрібно прикрашати пишномовними словами.

Аллан Квотермейн