11 Протеїн

— Він мав виголосити нам привітання, — сказала Сандра.

— Хто мав? — спитав я.

— Доктор Гоніккер — старий.

— І що ж він виголосив?

— Він не прийшов.

— І привітальної промови не було?

— Та ні, була. Доктор Брид, той, з ким ви побачитесь завтра, з’явився весь захеканий і щось там промовив.

— Що саме?

— Сказав, сподівається, що багато хто з нас зробить кар’єру в науці, — Сандра не вважала ці слова смішними. Вона пригадувала урок, що сильно вразив її, і повторювала його затинаючись, але старанно. — Сказав, що головна проблема світу… — Вона зупинилась, роздумуючи, потім невпевнено повела далі: — Головна проблема світу в тому, що люди тримаються старих забобонів, а не науки. Сказав, що якби всі більше займалися наукою, не було б усіх цих халеп.

— Він ще сказав, що наука колись розкриє головну таємницю життя, — додав бармен, почухав потилицю і спохмурнів. — Щось таке я читав у газеті цими днями, нібито нарешті відкрили цей секрет… про що ж там ішлося?

— Не чув, — промимрив я.

— Я читала, — сказала Сандра. — Два дні тому.

— Саме так, — сказав бармен.

— Отже, у чому полягає секрет життя? — спитав я.

— Забула, — зітхнула Сандра.

— Протеїн, — проголосив бармен. — Вони відкрили якийсь секрет протеїну.

— Ага, — сказала Сандра, — саме так.

12 Насолода кінця світу

Потім до нас приєднався бармен старшого віку. Там, у барі «Мис Код» готелю «Дель Прадо», почувши, що я пишу книгу про день, коли скинули бомбу, він розповів мені, як сам прожив той день, що це був за день у тому самому барі, де ми сиділи. Він розтягував слова, як В. К. Філдс[5], а його ніс був схожий на добірну полуницю.