Після екскурсії старшина попрощалася з учнями таким міцним потиском руки, що дехто скривився від болю. Учитель нагадав їм домашнє завдання на понеділок і, як завжди, вигукнув "Valete!"[7]. Усі, крім Брікса та педагога, який всівся перед залом на купі дощок і щось малював у блокноті, пішли на трамвайну зупинку та поїхали в напрямку центру міста.
Ганс увійшов в алеї Щитницького парку. Він уже думав не про золотий перетин, а про гру в скаутів-розвідників, яку він із друзями винайшов напередодні. Перед ним стояла зовсім інша мета. Він проминув дерев’яну церкву, перевезену сюди, як йому було відомо, з Кендзежина на Виставку садового і цвинтарного мистецтва, і попрямував на північ по Фінкенвеґ, вулиця якої входила вглиб парку. Коли він перетнув Швойтцер Шоссе і залишив позаду чудові вілли, що стояли посеред парку ліворуч, він опинився в його темній, похмурій частині. Тут було багато порожніх і тінистих галявин, прихованих від очей перехожих густими чагарниками. Ці галявини утворювали цілі ряди серед дерев — своєрідні кімнати, які утворювали анфілади — і були улюбленим місцем зустрічей вроцлавських педерастів. Брікс не мав про це уяви і спокійно пішов до місця, де на нього мало чекати секретне послання. Вчора він перевірив карту, де це місце знаходилося. Він залишив позаду громадську вбиральню на краю парку, перескочив через проїжджу частину і побіг на Моргенцайле, а потім повернув ліворуч на Леєрбьойтель. Під номером два тут стояв цей дивний будинок з дахом, що схилявся кількома вигинами. Це було перше з чотирьох визначених місць. Він підійшов до воріт і дістав із кишені компас. Ганс відрахував двадцять кроків на південний захід, де в дуплі великого дуба на нього чекала ще одна підказка гри. Він вийшов на вулицю і, ретельно рахуючи кроки, попрямував до купи дерев.
Коли він був на тротуарі навпроти, здалеку по тротуару застукотіли кінські копита. Серед дерев з’явилася велика карета, запряжена четвіркою вороних коней. На їхніх головах майоріли чорні султани.
Брікс здивовано дивився на транспортний засіб, який наближався до нього на величезній швидкості. Він дивився на кінські плюмажі. Карета зупинилася біля нього, і двері зі зловісним скрипом розчинилися.
Учень навіть не відчув, що його схопили за комір. Він навіть не вдихнув, як його горло перетиснула сильна хватка. Компас вислизнув із кишені й випав на вулицю.
Карета поїхала. З-за великого дуба вийшов безхатченко, що віддавав там свій борг природі. Він потягнувся до компаса, що лежав на бруківці, і поклав його до кишені, а потім пошкутильгав до садових воріт вілли професора Нейссера, де від милосердної покоївки отримував безкоштовну їжу.
Він був єдиною людиною, яка бачила всю подію.
У підвалі за адресою Нойє Антонієнштрассе, 16 був влаштований заклад, замаскована під "парну лазню". Над ним, на високому першому поверсі, розміщувалася друкарня книжок та контора фірми "Майстер Луціус та Брюннінг", що продавала фарби, а в подвір"ї експедиторська компанія і картонна фабричка. У цій кам’яниці проживало лише четверо постояльців, тому тут було тихо й спокійно. До парової лазні заходили через підвал. Першим вартовим був добре оплачуваний сторож кам"яниці, другим - сторож самого приміщення. Подолавши всі ці перешкоди, спраглий до сенсацій житель Бреслау нарешті знаходив дорогу до цієї сумнозвісної святині.
Там було важко дихати від тютюнового диму і чаду скупчених в одному місці, розігрітих алкоголем, збуджених еротичним бажанням людських тіл.
Так було й зараз - у цей теплий, майже літній день, незвичний для ранньої весни. Люди - справедливо не довіряючи примхливій погоді Бреслау - були одягнені майже по-зимовому. Тому вони сиділи тут у пальтах і котелках чи циліндрах. Їхні сигари, цигарки та люльки випускали звивисті пасма диму, а їхні легені випускали цілі його клуби. З огляду на допитливих перехожих не дозволялося відкривати двері та вікна, які були розташовані прямо над тротуаром вулиці. Не дивно, що в цьому закладі волога конденсувалася на стінах і обличчях людей, надаючи йому характерний запах і дуже влучну назву.
Всередині сиділи старі завсідники, які приходили сюди після суботньої сімейної вечері, щоб віддатися непристойним і зовсім несімейним розвагам.
На нового відвідувача ніхто особливо уваги і не звернув. На порозі стояв брюнет років тридцяти, середнього зросту, з солідною, міцною фігурою. Він зняв котелок, потім витер картатою хусткою лоб і квадратну щелепу, обрамлену густою синьою щетиною. На мить він кліпнув очима, щоб звикнути до диму. Лише бармен коротко глянув на чоловіка, а потім одразу втратив до нього інтерес. Якщо його сюди пустили - міркував він просто, наливаючи комусь горілки – значить, він свій. Він не знав, що вартовий, не дуже кмітливий Мартін, волів би не чинити опору новоприбулому заради свого ж блага.
Чоловік зайшов далі всередину і кілька разів потягнув носом. Запах було посилено, і в нього були внесені деякі зміни. До нього додалися ноти маринованих огірків, ріпи та цибулі. Великі банки, наповнені оселедцями та топельцями – тобто сардельками, маринованими по-чеськи – пахли оцтом. Це були, як він знав, єдині закуски в цьому підпільному закладі. Гості не шукали тут кулінарних вражень, а запах готових страв швидко насторожив би нечисленних мешканців цієї старої, погано провітрюваної кам’яниці – що було б дуже незручно для власника цього ділового підприємства.
Новачок був тут уперше, оскільки це місце було під винятковим наглядом його начальника Павла Вихладіла. Він зняв котелок, дістав кістяний гребінь, розчесав вологе хвилясте волосся й озирнувся. На стінах висіли порнографічні олійні картини, які — мусив він визнати — дуже інтригували й цікавили його не лише як людину, а й як любителя античності. Вони зображували сцени різних оргій, що відбувалися в грецьких і римських будівлях.
Через деякий час він відірвав від них очі й подивився на присутніх у кімнаті чоловіків. Чоловік зробив це радше за звичкою, ніж з обов"язку. Сьогодні вони не були об’єктом його спостереження. Наказу арештувати кого-небудь з них він не отримував. Сьогодні, за наказом свого начальника, він мав знайти якусь Дору Лебенталь і привести її до нього. Він знав, де вона могла бути в цей час — на маленькій скляній антресолі невеличкого другого поверху за баром. Новоприбулий подивився туди з явною байдужістю.
Усі чоловіки дивилися в одну точку, але з зовсім інших причин, ніж він. Над барною стійкою були влаштовані еротичне змагання. Три жінки стогнали під трьома чоловіками, що було дуже добре чути і видно через відчинені вікна антресолі.
Новачок недовго тішився незацікавленістю персоналу приміщення. Бармен, невисокий, мініатюрний чоловічок у білому капелюшку, поля якого були згорнуті над вухами двома рулонами, підбіг до нього й віддано посміхнувся.
akniga