Подяки

Ця книжка – збірник спогадів; вони спираються на мій персональний досвід, пережиті історії, також на свідчення та роздуми від першої особи. Але це також і плід численних дискусій, обмінів думками та ідеями з рідними, друзями, учнями й колегами, що точилися впродовж десятиліть. Дякую всім, хто став учасником цієї «гри кольорів» і терпів мої пошуки, нав’язливі захоплення та хроматичні примхи за майже ціле півстоліття.

Особливу вдячність я висловлюю таким людям: Емманюель Aдам, Ірен Аґіон, Оділь Блан, П’єр Бюро, Перрін Канаваджо, Івонн Казаль, Клод Купрі, Філіп Фаґо, Aнpі Дюбьєф (†), Мішель Індерґан, Франсуа Жаксонк, Філіп Жуно, Лоран Клейман, Крістін Лапостоль, Мopіс Олeндер, Анн Пастуро, Лор Пастуро, Каролін Пішон, Франсуа Поплен, Клаудія Рабель.

Про автора

Мішель Пастуро народився в Парижі в 1947 році, навчався в Сорбонні та в Національній школі хартій, де 1972 року захистив дисертацію на тему геральдичного бестіарію за доби Середньовіччя. Спершу служив доглядачем в Управлінні медалей Національної бібліотеки, далі 1982 року був обраний науковим керівником у Практичній школі вищих досліджень (4-й відділ), де відтоді посідає кафедру історії середньовічної символіки. Також він двадцять років (1987–2007) був нау­ковим керівником у Школі вищих досліджень у соціальних науках, присвячуючи семінари символічній історії європейських суспільств. Беручи на себе різні академічні та громадські функції, Мішель Пастуро був запрошеним професором у кількох європейських університетах, зокрема в Лозанні та Женеві. Стає кореспондентом Інституту Франції (Академія надписів і красного письменства) і президентом Французького товариства геральдики та сфрагістики.

Перші твори Мішеля Пастуро продовжили та розвинули його дисертаційне дослідження й ставили за мету вивчення гербів, печаток і зображень. Вони значно посприяли тому, щоб вивести геральдику на рівень самостійної історичної науки. Згодом, починаючи від 1980-х років, він зосереджує свої дослідження та викладання саме на історії кольорів, де сходяться всі його наукові зацікавлення. У цій галузі, в якій потрібно було розробляти практично всі теми від самих основ, не оминаючи й історію живопису, він стає міжнародно визнаним авторитетом. Паралельно з цими розмаїтими сферами досліджень Мішель Пастуро ніколи не припиняв працювати над історією тварин, бестіарію та зоології, насамперед за часів Середньовіччя.

Мішель Пастуро опублікував близько сорока наукових праць. Деякі з тих, що вийшли за останні два десятиліття: «Шахівниця Карла Великого. Гра не для гри» (Париж, Adam Biro, 1990); «Диявольська матерія. Історія смужок і смугастих тканин» (Париж, Seuil, 1991); «Трактат з геральдики» (Париж, Picard, 2-ге видання, 1993); «Фігури геральдики» (Париж, Gallimard, 1996); «Ісус у майстерні фарбаря. Кольори і фарби у середньовічній Європі» (Париж, Léopard d’or, 1998); «Емблеми Франції» (Париж, Bonneton, 1998); «Синій. Історія одного кольору» (Париж, Seuil, 2000); «Романські образи» (Париж, Seuil, 2001, у співпраці з Франком Горватом); «Славно­звісні тварини» (Париж, Bonneton, 2001); «Символічна історія західного Середньовіччя» (Париж, Seuil, 2004); «Маленька книжка кольорів» (Париж, Panama, 2005, з Домініком Сімоне); «Лицарі Круглого столу. Історія уявного товариства» (Lathuile, Éditions du Gui, 2006); «Ведмідь. Історія опального царя» (Париж, Seuil, 2007); «Чорний. Історія одного кольору» (Париж, Seuil, 2008); «Свиня. Історія бідного родича» (Париж, Gallimard, 2009); «Мистецтво середньовічної геральдики» (Париж, Seuil, 2009).