— Нікс ферштейн…
— А це ти розумієш? — Нушке ткнув новенькому під самий ніс бича.
— Нікс ферштейн, — уперто стояв на своєму гефтлінг.
— Ферфлюхтер гунд! Проклятий собака! — вилаявся есесівець і повернувся до мовчазного строю. — Хто перекладе?
Якась підсвідома внутрішня сила виштовхнула Володю наперед.
— Дозвольте мені, пане блокфюрер.
Нушке зміряв його поглядом з голови до ніг.
— Ти знаєш німецьку?
— Знаю.
— Гаразд… Що ж вигукнув цей собака?
Володя вагався лише одну мить, бо вже обміркував, що мав казати.
— Він вигукнув лише одно слово — “подлез”… По-російськи це означає, що старий француз “підліз” під вашу палицю сам. Отже, сам винен у тому, що трапилося…
Володя розумів, як він ризикує. Можна сказати, ризикує головою, бо пояснення його спиралося на неправильну вимову чужого слова самим блокфюрером і було дуже хистке. Досить кому-небудь з присутніх, хто володіє російською мовою, захотіти — і обман негайно викриється. Але він сподівався, що свої не викажуть, а ніхто інший не знав російську мову настільки, щоб розібратися в таких фонетичних тонкощах.
Нушке спантеличено закліпав набряклими повіками.
— Ось як! Він справді саме так сказав?
— Безперечно. Ви ж самі добре запам’ятали це слово — “подлез”…
— Так, запам’ятав — і перевірю! І якщо ти переклав неправильно…
— Можете не сумніватися. Я німецьку знаю непогано.
— Ну, гаразд, ніколи зараз розбиратися, — похмуро буркнув Нушке і тут же люто закричав: — Цього малого — в карцер! Усім виходити! На апельплац! Швидше!
Над Тюрінгенським лісом дув свіжий вітер, і Володя, підтюпцем поспішаючи на центральний майдан концтабору, відчув, як під благеньку робу починає заповзати сирий передранковий холод.